Після падіння радянської системи торгівлі можливість займатися експортом і імпортом була надана всім суб’єктам підприємництва. Традиція подолання дефіциту товарів закріпилася на десятиліття й призвела до активного імпорту продуктів споживання. При цьому в експорті сировинна складова значно переважала високотехнологічну та високомаржинальну.

Міжнародні угоди зі спрощення взаємного доступу товарів і послуг укладалися зазвичай в інтересах великих компаній із сировинного сектора. Недосвідченість бізнесу, особливо середнього, призводила в міжнародних переговорах до того, що відкриття ринків відбувалося однобоко та не на користь українських компаній.

Сьогодні існує нагальна потреба активного вивчення вже існуючих умов міжнародної торгівлі, пояснення їхньої суті та можливостей українським підприємцям. Також необхідно сформувати активну позицію держави та бізнесу щодо перегляду невигідних умов торгівлі.

Дискусійні питання:

·         Україна недостатньо просуває інтереси українських виробників на зовнішніх ринках. Чого не вистачає вітчизняним підприємствам, щоб просувати продукцію на зовнішні ринки та бути конкурентоздатним усередині країни?

·         Чи є безумовно необхідним підписання угод про вільну торгівлю із все новими торгівельними партнерами? Які є позитивні та негативні приклади в міжнародному та в українському досвіді?

·         Який потрібен аналіз міжнародних ринків, чи є достатньою кількість аналітичних інституцій?

·         Які перспективні напрямки існують для українського експорту?

·         Якими є наслідки Угоди про Асоціацію між Україною та ЄС для українських підприємств?

·         Що потрібно робити для покращення експортно-імпортного балансу?

·         Африка та Латинська Америка — чи є шанси для українських товарів на цих ринках?

·         Які є історії успіху українських компаній з виходу на ринок ЄС?

·         Чи допомагає страхування експортерів на фоні відсутності довгострокового та дешевого кредитування?

·         Які є приклади успішного зняття технічних і митних бар’єрів?