Ми живемо в світі, де інновації стають «киснем» для прогресу людства і, одночасно, «паливом» для трансформації найбільших компаній. У транснаціональних корпораціях підрозділи Research&Development отримують статус центрів прийняття стратегічних бізнес-рішень, а сама інноваційність перетворюється в невід'ємну частину корпоративної культури. Але не завжди і у всіх це виходить. Журнал Harvard Business Review якось написав з цього приводу: «Важко, коли ринки змінюються, а співробітники вашої компанії – ні».
Шлях інновацій – це не променад по червоній доріжці, освітленій софітами і фотоспалахами, під схвальні вигуки захопленої публіки. Це часто рух по бездоріжжю, з численними піт-стопами, але з вірою в свої сили і чітким розумінням фінальної точки подорожі.
Що дійсно можна вважати інновацією, а що – ні? Чи можна покладатися на інноваційність, як на панацею для порятунку компанії, якщо вона виявилася в кризовій ситуації? Як правильно розвивати цей напрямок і культивувати всередині організації постійну генерацію нових ідей?