Міжнародний порядок зазнає небувалих змін. Світ переживає перебудову, глибоку кризу ринкової економіки, яка спричинила глобальну нерівність і призвела до глибоких змін в політичній системі.

Ми поки достеменно не знаємо, що саме постане замість ринкової економіки, але можемо припустити, що:

1) З’являться країни-гегемони, які сконцентрують у собі силу та міць усіх ресурсів (фінансових, технологічних, людських)

2) Постануть країни-сателіти, які будуть «середнім класом»

3) З'являться і країни, в яких не буде нічого.

Можливо, в цій системі нерівності людство не вмиратиме від голоду, але розрив між лідерами та аутсайдерами буде вкрай важко подолати.

В якій із цих груп опиниться Україна? Чи зможе вона скористатися унікальною можливістю – профіцитом вільного капіталу у світі та гострим дефіцитом проривних ідей, в які можна інвестувати? Сьогодні венчурні інвестори готові вкладати в проекти ще на стадії поверхнево оформленої ідеї та наявності лише пре-команди.

Але навіть в цій ситуації західний капітал не бачить в Україні «посадкової смуги». Ми поза його радарів. На нас поки що дивляться лише як на донора дешевої робочої сили, а не як на країну талановитих людей та проривних ідей. Україна незрозуміла світу, а також переважно відома за негативними характеристиками: війна, корупція, Чорнобильська аварія, про яку не так давно нагадав серіал «Чорнобиль» виробництва НВО.

Якою буде Україна у 2030 році: все ще залишиться постачальником трудових ресурсів чи стане країною нових економічних можливостей? Від яких факторів і дій це залежить? Що ми можемо зробити, щоб стати економічним суб'єктом на карті світу? Якими будуть точки зростання і сфери, де ми зможемо наростити економічні та виробничі потужності, щоби світ нарешті сказав: «Ми стали свідками українського дива!»