Програма

Головним наслідком реформ в Україні має стати високотехнологічна модернізація. Пошук шляхів її досягнення стане лейтмотивом другого Київського міжнародного економічного форуму, разом із формуванням єдиного розуміння необхідних реформ.

Питання, що обговорюватимуться на пленарній дискусії:

• Як досягти однакового розуміння суті реформ серед усіх груп впливу? 
• Як довести розроблені стратегії та плани до міжнародних ділових і політичних кіл?
• Як у короткі терміни трансформувати позицію некваліфікованого прохача допомоги, яку займає уряд України? Що потрібно зробити, щоб гроші міжнародних кредиторів використовувалися в якості «вудочки», а не «риби»
• Яким чином дати Заходу чітке уявлення про те, що саме потрібно фінансувати в Україні для справжнього відродження та зростання?
• Як сформувати нові команди реформаторів і показати міжнародним донорам, хто саме робитимете реформи
• Що потрібно робити в економічній сфері, щоб стати на шлях нової модернізації?
• В країнах ЄС спостерігається чіткий тренд перенесення виробництва з Китаю назад до Європи. Чи може Україна використати свій потенціал і скористатися шансом стати «фабрикою Європи»? 

Сільське господарство в Україні має величезні можливості для розвитку завдяки родючим ґрунтам і зростаючій потребі в продовольстві у світі. Якісному, а не кількісному стрибку в цьому секторі перешкоджає ціла низка причин: відсутність закріпленого права приватної власності, на землю, недостатнє банківське та небанківське фінансування, дефіцит досконалих технологій обробки землі та переробки сировини. 

У той же час лунають застереження стосовно доцільності старту ринкового обігу земель та значного зростання сільськогосподарського виробництва, зокрема через ризики для екології. Перспективними є інвестиції у розвиток усіх видів незернового агробізнесу, а також створення інфраструктури для транспортування та зберігання сільськогосподарської продукції.

Дискусійні питання:

• Продаж землі сільськогосподарського призначення — національна катастрофа чи шлях до підвищення прибутковості та інвестиційної привабливості?

• Якою має бути державна політика в аграрній сфері? Більший обсяг або більша маржа?

• Агрохолдинги — монополісти на аграрному ринку чи партнери малих підприємств для побудови успішного бізнесу? Як забезпечити розвиток малого та середнього бізнесу в агросекторі?

• Якою має бути роль і частка органічного землеробства?

• Чи потрібен протекціонізм в агросекторі для створення умов для імпортозаміщення?

• Як запустити використання хай-тек в агробізнесі?

• Що треба зробити, щоб овочі та фрукти українського виробництва заміщували імпортну продукцію впродовж усього року?

• Якою повинна бути політика держави щодо морських і річкових портів, річкового та каботажного флоту, щоб забезпечувати збільшення експорту зернових? 

• Як забезпечити довгі та дешеві кредити для агробізнесу?

• Субсидії для сільгоспвиробників існують у країнах ЄС, однак критикуються у разі їх застосування в Україні. Як забезпечити правильне спрямування державної допомоги?

• Квоти та мита на експорт. Якою повинна бути позиція держави?

• Якими є коротко- та довгострокові наслідки імплементації Угоди про асоціацію з ЄС для агросектора?

• Як вбудувати українські сільськогосподарські підприємства в ланцюги доданої вартості в рамках глобального ринку й при цьому не втратити можливості самостійного розвитку?

У високорозвинених країнах енергозбереження є основною складовою стратегічних планів розвитку. Україна до цього часу не може подолати суттєве відставання від розвинутого світу в питанні енергоефективності. Ми маємо кілька стратегій і державних цільових програм, але замість достатнього інвестування в скорочення споживання енергоресурсів купуємо великі об'єми газу. 

Енерговитрати на виробництво одиниці продукції в Україні у кілька разів перевищують показники розвинутих країн. Домінування в економіці галузей із застарілими енергомісткими технологіями, сировинна орієнтація експорту та відсутність у населення культури енергоспоживання призвели до хронічної залежності від імпорту енергоресурсів. Та досягти енергетичної незалежності можливо. Для цього потрібно застосовувати заходи з енергоощадності в промисловості та в побуті й використовувати значний потенціал країни у виробництві енергоносіїв з відновлюваних та альтернативних джерел. 

Дискусійні питання:

• Досвід впровадження проектів з енергоефективності та ресурсозбереження в різних секторах економіки країн ЄС, США, Китаю та Японії.

• Як досягти енергомодернізації міст?

• Якими є перспективи використання відновлюваних джерел енергії в Україні та світі? Чи можна розраховувати у найближчі 10 років на забезпечення країни енергією з альтернативних джерел на 25 % і більше? 

• Який ефект дає реалізація заходів з енергозбереження й енергоефективності в порівнянні з аналогічними інвестиціями у видобуток газу та нафти?

• Що потрібно зробити для швидкого та потужного рестарту вітроенергетики в Україні?

• Що перешкоджає активному використанню енергії біомаси?

• Чи є перспективи у гідроенергетики в Україні?

• Чи є фантастикою житло з нульовим споживанням енергії? 

• Як навчати енергоефективності пересічного громадянина? Чи є збільшення тарифів «драйвером» енергоощадності? 

• Як зробити розвиток сонячної енергетики справою мільйонів людей і малого бізнесу? 

• Чи допоможе поширення сонячної та вітрової енергетики в Україні розвитку виробників у сфері машинобудування?

Вочевидь, що для швидкого економічного зростання Україні необхідно змінити структуру національної економіки. Соціально й економічно бажаними для держави є ті види діяльності, що виробляють продукцію з високою доданою вартістю та мають високопродуктивні робочі місця. Їм треба надавати пріоритет, а отже й стимулювання, в тому числі за рахунок збирання ренти з сировинних і низькотехнологічних галузей. Україні потрібен перехід від руху за інерцією до керованого розвитку, технологічної модернізації та реіндустріалізації. 

На думку експертів, у центрі ідеології реформ має бути економічний патріотизм — цілеспрямовані дії на основі україноцентризму, проактивності та професійності з великою роллю держави. Принцип невтручання не діє, тому завдання держави — створювати більш привабливі у порівнянні з іншими країнами умови та стимули.

Дискусійні питання:

• Якою повинна бути економічна доктрина в Україні? 

• Які регуляторні дії потрібні для створення конкурентоздатної економіки? Яким має бути співвідношення регуляції та дерегуляції?

• Якою має бути нова промислова політика України? 

• Чи використовували промислову політику як інструмент розвитку в країнах Європи після другої світової війни та азійських «тиграх»? На які міжнародні приклади промислової політики потрібно звернути увагу?

• В чому суть нової індустріальної політики країн ЄС?

Розвиток високих технологій в Україні не може досягнути адекватного рівня у зв’язку з відсутністю в країні інноваційної інфраструктури. В той же час Україна має великі шанси здійснити прорив, зробивши ставку на розвиток цифрової економіки як одного з найважливіших пріоритетів. 

Однак за всіма характеристиками digital agenda є проблеми:

 ▪ ринок цифрових послуг характеризується технологічною відсталістю, слабким розвитком інтернет-торгівлі, низьким рівнем інновацій; 

▪ цифрове суспільство — невисоким рівнем навиків у цифровій сфері, відсутністю застосування цифрових технологій у галузі охорони здоров’я, низьким рівнем довіри до електронних послуг у цілому;

▪ ІКТ-інфраструктура — відсутністю широкополосного Інтернету та плану його впровадження в країні, зародковим проникненням 3G- та відсутністю 4G-рішень у мобільному зв’язку, наявністю зон відсутності цифрових технологій;

▪ цифрове врядування — низьким рівнем довіри до урядових послуг, тотальним використанням паперових носіїв у документообігу та можливостей співпадіння баз даних державних органів, відсутністю прозорості;

▪ в інноваціях і наукових дослідженнях наука орієнтована на сировинну економіку, відбувається відтік мізків, а також відзначається низький рівень фінансування та відсутність венчурного фінансування.

Це гальмує розвиток підприємств, які створюють високотехнологічні продукти, успішні українські хай-тек-компанії сконцентрувалися фактично на ІТ-аутсорсингу. Плани компаній з виробництва кінцевих хай-тек-продуктів не виконуються. 

Дискусійні питання:

• Які задачі повинні вирішити уряд і парламент для розвитку цифрової економіки?

• Які економічні стимули потрібно використовувати для просування інновацій в усі сфери життя? 

• Які можливі шляхи розвитку інноваційної екосистеми в Україні? 

• Який вплив має digital agenda на розвиток економіки та суспільства?

• Що гальмує розвиток електронного ринку, ІКТ-інфраструктури, дослідницьких центрів, електронного врядування?

• Які нові світові тренди з’явилися у створенні інноваційних продуктів?

• Як держава може вплинути на можливість залучення стратегічних інвесторів?

• Чи можна в Україні повторити створення власних «силіконових долин», яке відбувалося у країнах — лідерах хай-тек? Які інструменти потрібно використати?

• Як використати можливості, що надаються ЄС, зокрема програму «Горизонт 2020»?

Необхідна зміна підходів до фінансування з боку міжнародних фінансових організацій. Кошти мають іти не лише на макроекономічну стабілізацію, енергетику, сільське господарство та дорожню інфраструктуру, а й на проекти у виробництві високотехнологічних товарів і послуг. Паралельно треба міняти парадигму населення щодо використання власних коштів у бік інвестування в реальний сектор. 

Дискусійні питання:

• Якими насправді є вимоги міжнародних фінансових інституцій до реформування банківського сектора в Україні?

• Яким чином виконання вимог міжнародних фінансових інституцій впливатиме на макроекономічну та мікроекономічну ситуацію?

• Чи можливо змінити умови міжнародних фінансових організацій на 2016 і наступні роки?

• Чи можливо розбудовувати економіку в умовах замороженого конфлікту на Донбасі? Які геополітичні партнери потрібні Україні для урівноважування впливу Росії?

• Якою є ситуація з реструктуризацією зовнішнього боргу України та із залученням фінансування від донорів і кредиторів?

• Яким було використання коштів ЄС та інших кредиторів у попередні періоди? 

• Які внутрішні інструменти фінансування проектів розвитку потрібні?

• Якою має бути політика Міністерства фінансів та НБУ, щоб відновити кредитування?

• Якими є перспективи фінансування реального сектора в рамках програм зовнішньої допомоги (ЄБРР, ЄІБ, Єврокомісія тощо).

Україна мала багато варіантів програм розвитку. Їх продукують Кабінет Міністрів, Адміністрація Президента, політичні партії, а також експерти — представники громадянського суспільства. При цьому поступ України вперед є слабким, за показниками ВВП ще не досягнуто рівня 1990 року. Причини — в нереалістичності оцінки ситуації, популізмі, а також у відсутності політичної волі для втілення програм.

Дискусійні питання:

• Які спільні та відмінні позиції наявних програм розвитку?
• Яким чином виробити спільні документи для різних експертних і суспільних груп?
• Яким чином досягти запровадження програм розвитку країни?
• Яка роль нових інститутів громадянського суспільства у формуванні стратегій і програм розвитку?

Кожна країна у світі прагне до зростання, однак не всі мають рівні стартові можливості. Вибір слабких країн у глобальній конкуренції коливається між двома полюсами: повна відкритість економіки без стимулювання окремих секторів або створення «точок зростання». Останнє передбачає підтримку окремих видів діяльності чи наділення територій спеціальними умовами ведення бізнесу. Для українських підприємств внутрішній ринок не є достатнім для розвитку, а отже акцент на експорті має бути невіддільним від інвестиційної активності.

Дискусійні питання:

• Як за рахунок мережі «точок зростання» створити в Україні привабливий бізнес-клімат?

• Які конкретні механізми підтримки потрібні для створення інноваційних кластерів?

• Якою має бути роль держави у формуванні індустріальних парків?

• Які є приклади індустріальних парків та СЕЗ в Україні?

• Обсяг пільг для індустріальних парків: як його порахувати? Як запобігти корупційним рішенням у випадку створення спеціальних умов?

• Які зміни макроекономічних показників відбуваються у випадку успішного функціонування індустріальних парків?

• Чи можливе використати механізму державно-приватного партнерства у промисловості?

• Перетворення олігархічних ФПГ на серцевини кластерів — міф чи реальність? Що може зробити держава для започаткування такого процесу?

• Як українським компаніям завойовувати ринки інших країн? З чого починати?

• Як стимулювати експорт, не порушуючи міжнародних угод?

Для розвинутої демократії трикутник «влада — бізнес — громадянське суспільство» є основою збалансованого економічного та соціального розвитку. В розвинутих країнах головні актори цього процесу відокремлені один від одного, існують чіткі правила взаємодії між ними. В Україні ж сформувалася політико-олігархічна система управління, де державна влада, фінансові ресурси, політичні партії та ЗМІ належать одним і тим же клановим групам.

Не дивлячись на те, що фінансово-промислові групи не хочуть змін, аби не втратити своїх переваг, громадянське суспільство та бізнес-спільнота можуть втілювати їх у життя. Спільні дії суспільства на чолі з новими лідерами та середнього бізнесу, об’єднаного в професійні асоціації, можуть створити магічний трикутник успішного розвитку.

Дискусійні питання:

• Будь-які дії влади мають бути спрямовані на користь бізнеса та суспільства. В той же час кожна із цих трьох сторін суспільного договору повинна шукати спільні рішення для всіх. Яким чином досягти цього? 

• Без підтримки суспільства будь-які реформи приречені на провал. Як зробити прискорення економічного розвитку національною ідеєю?

• Громадянське суспільство: як без скликання майданів забезпечити вплив на владу в існуючому законодавчому полі?

• Які недоліки та переваги перебування бізнесменів у владі?

• Де «куються» лідери національного масштабу для роботи в державних органах? Які можливості існують для соціального ліфту регіональних лідерів? 

• Як організувати ефективну взаємодію бізнесу та влади й уникнути при цьому корупції?

• Яким чином забезпечити в Україні розвиток цивілізованого лобізму? 

• Як досягти спільної розробки владою та бізнесом стратегій розвитку? 

• Яким чином організувати ефективну роботу галузевих бізнес-асоціацій і вибудувати постійне напрацювання спільної позиції різних секторів? Чи можливе існування в Україні єдиної об’єднаної бізнес-асоціації? 

• Наскільки для України є придатним досвід Європи щодо створення трикутника «суспільство — бізнес — влада»?

• Якими мають бути роль і функція інституту бізнес-омбудсмена?

Після падіння радянської системи торгівлі можливість займатися експортом і імпортом була надана всім суб’єктам підприємництва. Традиція подолання дефіциту товарів закріпилася на десятиліття й призвела до активного імпорту продуктів споживання. При цьому в експорті сировинна складова значно переважала високотехнологічну та високомаржинальну.

Міжнародні угоди зі спрощення взаємного доступу товарів і послуг укладалися зазвичай в інтересах великих компаній із сировинного сектора. Недосвідченість бізнесу, особливо середнього, призводила в міжнародних переговорах до того, що відкриття ринків відбувалося однобоко та не на користь українських компаній.

Сьогодні існує нагальна потреба активного вивчення вже існуючих умов міжнародної торгівлі, пояснення їхньої суті та можливостей українським підприємцям. Також необхідно сформувати активну позицію держави та бізнесу щодо перегляду невигідних умов торгівлі.

Дискусійні питання:

·        Україна недостатньо просуває інтереси українських виробників на зовнішніх ринках. Чого не вистачає вітчизняним підприємствам, щоб просувати продукцію на зовнішні ринки та бути конкурентоздатним усередині країни?

·        Чи є безумовно необхідним підписання угод про вільну торгівлю із все новими торгівельними партнерами? Які є позитивні та негативні приклади в міжнародному та в українському досвіді?

·        Який потрібен аналіз міжнародних ринків, чи є достатньою кількість аналітичних інституцій?

·        Які перспективні напрямки існують для українського експорту?

·        Якими є наслідки Угоди про Асоціацію між Україною та ЄС для українських підприємств?

·        Що потрібно робити для покращення експортно-імпортного балансу?

·        Африка та Латинська Америка — чи є шанси для українських товарів на цих ринках?

·        Які є історії успіху українських компаній з виходу на ринок ЄС?

·        Чи допомагає страхування експортерів на фоні відсутності довгострокового та дешевого кредитування?

·        Які є приклади успішного зняття технічних і митних бар’єрів?

Наприкінці 1990-х років, після важких років гіперінфляції та девальвації, в Україні було сформовано дуже ефективну й привабливу банківську систему. Дуже високі оцінки банків передбачали значний прибуток на вкладений капітал. Це призвело до активного створення нових банків і купівлі українських банків іноземними інвесторами. За рахунок цього було здійснено заведення великого обсягу кредитних ресурсів у корпоративний сектор, а також споживчих кредитів. Разом із сприятливою для українського експорту зовнішньою кон’юнктурою відбувалося активне зростання та розвиток економіки. Однак усе це призвело до погіршення рівня управління ризиками та до низької якості кредитних портфелів. Результати проявилися в період глобальної кризи 2008–2009 років: слабка спроможність банківської системи нейтралізувати відтік коротких спекулятивних грошей, які були швидко виведені з українського ринку, відсутність бажання в іноземних банків підтримувати українські дочірні підприємства, велика кількість малих неефективних банків, безвідповідальна та зазвичай кримінальна діяльність власників українських банків, що проявилася у виведенні коштів з банківської системи. Всі ці проблеми після періоду короткого відновлення фінансового сектора через відсутність системних змін у ньому поглибили кризу. Тому локальна криза на ринках СНД, яка розпочалася у 2014 році, в кінці кінців призвела до ще більшого загострення проблеми — до кризи в масштабі всієї банківської системи України. Оскільки на це наклалося неефективне управління банківським сектором з боку НБУ в період до 2014 року, а також у наступний період, що ще більше посилило проблеми. Українська банківська система практично припинила виконувати свою функцію кредитування бізнесу й увійшла до фази перманентної банківської кризи, тягнучи за собою донизу загальну економічну ситуацію.

Дискусійні питання: 

• Як відродити банківську систему в Україні?

• Яким чином відновити довіру до банківської системи, щоб кошти населення були постійним і надійним ресурсом для економіки?

• Чи може криза бути шансом для розвитку нових практик кредитування (Р2Р кредитування,фінансові послуги як частина пропозиції торгівельних мереж і інше)

• Банк поганих кредитів, хто й як повинен його створювати?

• Що можуть робити малі банки в умовах згортання банківської системи?

• Міжнародна фінансова допомога. Який розмір допомоги та кредитів потрібен Україні? Як бізнесмену отримати гроші під адекватні відсотки?

• Емісія й її спрямування на розвиток, чи є шанси використання?

• Існує неоднозначне ставлення до банку розвитку. Чи є в ньому потреба та чи можливе створення такої інституції в Україні?

Щоб вдосконалення системи освіти призводило до створення зростаючої доданої вартості, а не до «вимивання мізків» за кордон, вона має бути вмонтована в ланцюг інновацій. Цей ланцюг включає в себе шкільну та вищу освіту, науку, комерціалізацію винаходів, запуск серійних продуктів, а також капіталізацію компаній. При цьому відсутність або недорозвиненість будь-якої із цих ланок робить неефективним вдосконалення всіх інших.

Дискусійні питання:

• Що таке інноваційна система й як забезпечити її існування в Україні?
• Перші результати від здійснення змін, якщо б вони відбулися вже зараз, призведуть до зростання доходів бізнесу та ВВП через 3–10 років. Як сьогодні переконати суспільство, що зміна пріоритету та необхідність концентрації коштів і зусиль саме на цьому напрямку є конче потрібними?
• Як забезпечити комерціалізацію винаходів і наступне використання їх у виробництві?
• Як забезпечити ефективний ліфт молоді до економіки знань та економіки творчості?
• Проста професійна освіта потрібна сьогодні для того, щоб Україна могла використовувати вигоди від створення виробничого майданчика Європи на своїй території. Підготовка відповідних законодавчих і фактичних змін відбувається. Чи не призведе це до створення пласту людей, для яких закрита можливість участі у переході до економіки творчості?
• Онлайн-освіта — чи стане вона реальним впливовим інструментом для швидких змін на краще?
• Як використати можливості, що надаються ЄС, зокрема за програмою «Горизонт 2020»?